Вітаю! Мене звати Роман Борсук і саме я буду вести Тебе по Шляху Троянди. Для початку ми поговоримо про те, чим є наш Шлях, навіщо він потрібний і куди він може Тебе привести. Але почнемо ми нашу розмова здалеку. З того моменту, коли народилася сама ідея навіть не інтерактивної дистанційної навчальної програми (це прийшло пізніше), а навчання щастю. Це було в 2006 році. На одному з моїх тренінгів з мотивації успіху (а тоді я ще активно займався тренерською діяльністю) мені було задано питання: а навіщо, властиво, вчитися бути успішним? Для того, щоб стати щасливим, - відповів, не замислюючись, я. Тоді, - перепитав мій співрозмовник, - чому ми відразу не вчимося щастю? Гарне питання, чи не правда? А дійсно, чому?
Відповідей на це питання буде багато, але більша їхня частина зводитиметься до того, що щастя – це не знання й не навичка, а всього лише емоційний стан, що є результатом дій або випадкових обставин. Щастя – це нагорода, яку потрібно заслужити.
Пам'ятаєш, як у дитинстві, недільний похід у цирк або в луна-парк, або просто порція морозива обумовлювалася гарною поведінкою протягом усього тижня?
Щоб отримати цю коротку мить щастя доводилося терпіти. Непослух же карався позбавленням щастя. Було таке?
Звичайно ж, було. Метод пряника й батога, або в більш м'якому варіанті пряника і його відсутності, не є новим у педагогіці.
І придуманий він не людьми. Цей строгий, але дієвий метод навчання створила природа багато сотень мільйонів років тому. Тільки нагородою в цьому випадку служило щось більше, ніж морозиво по неділях.
Мати-Природа вимагає слухняності. Вона примхлива й мінлива. З більшою або меншою швидкістю, але постійно, вона міняє все – клімат, ландшафт, якість і кількість доступних джерел енергії. Питання слухняності природі – це питання виживання.
Щоб вижити, слід постійно пристосовувати себе до змін і робити це, якнайшвидше. А якщо вийде, то випереджаючи зміни.
Але вимагаючи змін, природа подбала про те, щоб кожне своє створіння оснастити особливими пристосувальними механізмами й дати кожному з них шанс не програти в гонці виживання. Тільки шанс цей потрібно побачити й використати.
Можна знайти середовище, яке дуже повільно змінюється й у ньому навчитися жити так, як ніхто інший не вміє. Як, наприклад, цей симпатичний звірок, ведмедик-коала, що з апетитом їсть листя евкаліпта, отруйне для всіх інших живих істот.
Або піти іншим шляхом, незрівнянно більш складним, однак, з величезними потенційними можливостями – навчитися робити абсолютно все, не тільки пристосовуючи себе до будь-яких змін у навколишньому середовищі, але ще й спробувати це середовище собі підкорити. На нашій планеті цей важкий, але переможний шлях вибрала тільки одна істота – людина. Інструментом універсальної адаптації стало ефективне мислення, велике людське надбання, якого так не вистачає милому, але обділеному розумом і свідомістю, нашому знайомцю – коалі. Розум дозволив людям не тільки запевнити своєму виду виживання в природному середовищі. Наші предки створили штучне середовище буття – цивілізацію. І зробили це настільки швидко, що наші власні пристосувальні механізми, настроєні мільйонами років повільної природної еволюції, не справляються тепер зі надшвидкими, майже миттєвими цивілізаційними змінами. Ми ще не навчилися жити в тому світі, про який наші предки могли тільки мріяти.
Цивілізоване життя крім комфорту (відносного, звичайно) і безпеки (ще більш відносної) важке й непередбачене.
Що буде з нами завтра, ніхто точно сказати не наважиться й треба бути готовим до будь-яких поворотів долі.
А невідомість завжди страшить і багатьом з нас доводиться жити з постійним острахом у душі: які ще сюрпризи готує мені доля? Чи зможу я гідно відповісти на її виклики?
Тому велика кількість людей силкується перемогти страх у собі за допомогою алкоголю, наркотиків, віри в обіцянки політиків, релігії й інших різновидів самообману або навіть повільного самогубства.
Ще більше людей просто мовчки терплять, сподіваючись на краще майбутнє. Але воно (тобто краще майбутнє) усе якось не настає, а якщо й настає, то іноді занадто пізно для того, щоб у ньому пожити.
Життя людське, хоч і прекрасне, але одноразове явище. Ми можемо вірити (чому б ні?), що наші нащадки зможуть якось краще влаштувати своє життя, але нам з Тобою жити потрібно тут і зараз. І дуже хочеться, щоб це життя було продуктивним, радісним, наповненим задоволенням. Коротше кажучи, щасливим. І всі ми до щастя прагнемо. І намагаємося зробити щось, ну хоч що-небудь, щоб здобути щастя! І тільки до кінця життя (та й то не завжди) розуміємо, яку фатальну помилку вчинили, потративши час і зусилля на гонитву за щастям. І зовсім не тому, що щастя (постійний, стабільний стан щастя) неможливе. Головна помилка всіх здобувачів щастя полягає в тому, що шукають вони не те, чим насправді щастя є. Якщо люди, нехай іноді, нехай дуже рідко, але бувають щасливими, то чомусь природа хоче, щоб це відбувалося? Відповісти на це питання зовсім не так складно, як видалося б. Нічого таємничого або загадкового, всупереч усім романтичним легендам, у стані щастя немає. Так що ж таке щастя?
Щастя – це емоційний сигнал організму про те, що всі його механізми адаптації до реальності працюють найвищою мірою якісно, і відмінно справляються зі своїми обов'язками.
Кожен з нас переживав такі стани. Коли життя видавалося прекрасним, коли будь-яка робота спорилося й будь-яке завдання здавалось здійсненним.
Це чудесний стан! Так чому ж він не може тривати вічно?
Тому що змінилися обставини, що викликали щастя. Тому що зникла причина бути щасливим, - скаже хтось.
І додасть: для того, щоб бути щасливим варто знову повторити ті ж обставини, створити ті ж умови, коли щастя одного разу вже з'явилося.
Отже, потрібно шукати обставини й умови для виникнення щастя, чи не так?
Ні, не так! Можна, звичайно, спробувати відтворити обставини, що викликали щастя, але ж в одну ріку двічі ніхто ввійти не в змозі. Немає в нашім динамічнім житті ідентично повторюваних ситуацій. По тій же причині неможливо повторити умови, що одного разу викликали стан щастя. Неможливо це! Але можливо щось, зовсім протилежне! Якщо стан щастя залежить від якості механізмів пристосування, то чому б не зайнятися поліпшенням їх роботи? Довести їх до такої досконалості, щоб у будь-яких життєвих умовах вони генерували постійно, так потрібний нам сигнал щастя? Не прагнути підганяти обставини, тобто весь величезний навколишній нас світ, під себе, а навпаки, використовувати будь-які виникаючі обставини для одержання власної користі? Це просте, логічне і здійсненне рішення чомусь не спадає на думку більшості людей.
Щодо цього (тобто щодо щастя) вони поводяться, як ведмежа коала, уважаючи, що найголовніше в житті –
- навчитися робити що-небудь одне (ми називаємо це «здобути професію») і намагатися знайти місце під сонцем, де ці вміння будуть хоч якось оцінені.
Якби коала міг усвідомлювати себе, то сидячи на високім дереві в цілковитій безпеці, та ще в оточенні достатку неїстівної для інших їжі, він міг би вважати себе щасливим.
Але от пронісся ураган, і листя обсипалось. Або клімат змінився й дерево всохло. Або прийшли люди, щоб дерево зрубати. А інших дерев поблизу не спостерігається. Що тоді?
Тоді ведмедикові стане погано. І якщо не прийдуть на допомогу люди й не запропонують переселитися в клітку зоопарку, гарантувавши їжу, але відібравши волю, ведмежаті доведеться й зовсім зле. Знайоме?
Я думаю, так. Величезна кількість людей у цьому світі вибирають сите й відносно (дуже навіть відносно!) безпечне існування, замість щастя. Якщо зірки запалюють – це кому-небудь потрібно? Значить - хтось бажає, щоб вони були? Обіцянка щастя взамін за щось там – працю, віру, лояльність – давній і майже безвідмовний спосіб маніпуляції людьми. Тими людьми, які не усвідомлюють, що щастя анітрохи не залежить від зовнішніх обставин. Напроти, усе те, до чого ми прагнемо, щоб стати щасливими – любов, гроші, повага людей, творчість – досяжне тільки в стані щастя. Іншими словами: щоб бути щасливим немає потреби витрачати час і зусилля на досягнення поставлених Тобою (або поставлених Тобі) цілей. Час і зусилля варто витратити (хоча ні, у цьому випадку слово «витратити» зовсім недоречне), час і зусилля варто використати для того, щоб навчитися управляти власними внутрішніми механізмами адаптації, можливості яких воістину безмежні. Цьому можна навчитися, тому що управління власним внутрішнім світом – це знання й навички, а не тільки емоції, а сучасна психологія має достатній арсенал знань для того, щоб кожну людину навчити бути щасливою. Так чому ж, якщо все так просто, щастю не вчать у школах, технікумах чи інститутах? Чому немає лікнепів з навчання щастю? Чому?
Якщо зірки запалюють – це кому-небудь потрібно? Як не дивно, нещастя поки ще є основою, психологічним базисом нашої цивілізації.
Щасливих людей неможливо змусити трудитися в поті чола свого, щоб купувати зовсім не потрібні їм речі.
Щасливих людей неможливо змусити ходити на вибори, щоб вибирати менше зло.
Щасливих людей неможливо змусити ненавидіти й убивати інших людей.
Щасливих людей просто неможливо змусити робити щось, всупереч їхньому бажанню…
Тому, що щастя це і є свобода. Та свобода, про яку так багато говориться, і для досягнення якої так мало робиться. І яка зовсім не потрібна тим людям, які будують свій добробут на нещасті інших людей.
Саме тому в наших школах обов'язковими предметами є ботаніка, зоологія й фізичне виховання, але ніхто навіть не намагається ввести виховання психологічне.
Так, неначе наука про людську душу, є другорядною й нікому не потрібною дисципліною.
Можливо комусь дуже хотілося б, що люди забули про те, що вони люди й, отже, народжені для щастя, як птах для польоту?
Можливо комусь дуже хотілося б, щоб увесь світ замінився в один великий зоопарк, населений славними, але абсолютно безпомічними, звірятками, що колись були людьми?
Можливо, так воно і є… Але поки ми ще в стані відрізнити те, чого хоче від нас хтось від того, чого хочемо ми самі. І право вибору поки ще належить нам.
Так само, як велике людське право бути щасливим. Не відмовляйся від нього!
Прадавні мудреці говорили, що вийти з хибного кола нездійснених бажань можна тільки двома способами: відмовитися від усіляких бажань або навчитися досягати всього, чого хочеться. Перший шлях вони називали шляхом каменю. Другий – шляхом троянди. Ми вибрали другий шлях. І досить далеко по ньому просунулися. Настільки далеко, що можемо тепер поділитися частиною своїх знань із Тобою. Прийняти ці знання або відкинути – це Твій вибір. Так само, як Твоїм вибором є вірити моїм словам чи ні. Віра руйнується сумнівами й зміцнюється знаннями. Однак ми пропонуємо Тобі не віру в те, що можна бути щасливим (це пропонують багато хто), ми пропонуємо Тобі знання про те, як створити своє власне щастя. І не просто знання, а найьільш якісні й діючі знання із усього, що може Тобі зараз запропонувати психологія. Про те, як і чому Ти можеш навчитися в Шляху Троянди, я розповім у наступному розділі. Щоб перейти в наступний розділ, Тобі слід буде заповнити невелику анкету, розташовану нижче. Це необхідно для того, щоб почати наш інтерактивний діалог. Усі дані, які Ти люб'язно надаєш нам, звичайно ж, є строго конфіденційними й не можуть бути використані без Твого на те дозволу. Отже наступна розповідь,– це розповідь про те, яким чином і за допомогою яких інструментів можна навчитися бути щасливим завжди. Запрошую!